Посвідчення заповітів

Чинним законодавством України передбачено, що кожна дієздатна особа може за життя визначити долю належного їй майна, залишивши заповіт. Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

  • Документи, необхідні для нотаріального посвідчення заповіту
  • Загальні положення про заповіт
  • Право на обов’язкову частку у спадщині

Документи, необхідні для нотаріального посвідчення заповіту:

1)  Документи заповідача:

  • Документ, що посвідчує особу: 
    Паспорт громадянина України, посвідчення на постійне місце проживання, паспорт громадянина будь-якої іншої країни з нотаріальнимзасвідченням вірності переклаладу на українську мову;
  • Картка платників податку (Довідка про присвоєння ідентифікаційного номера)

2) відомості про осіб, відносно яких складено заповіт (прізвища, імена, по батькові, дата народження, місце проживання, тощо);

3) відомості про майно, що заповыдаэться (назва, місцезнаходження, кадастровий номер, серійний номер, номер державної реєстрації, тощо) якщо заповіт складається відносно конкретного майна

Загальні положення про заповіт

Заповіт обов’язково складається за життя людини та набуває чинності лише після її смерті. Заповідач має право вільно розпоряджатися своїм майном, вільно обирати та призначати спадкоємців, в будь-який час скасовувати, змінювати та доповнювати вже посвідчений заповіт, а також укладати новий необмежену кількість разів без зазначення причин прийняття такого рішення. Заповіт, який складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в тій частині, у якій він йому суперечить. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, визнається недійсним, то відновлюється чинність попереднього заповіту.

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

До заповіту можуть бути включені розпорядження немайнового характеру (про порядок здійснення поховання, бажання призначити опіку та інші розпорядження, які не суперечать Закону). Також Законом передбачений заповіт з умовою, тобто заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою. Такою умовою може бути, наприклад: здобуття освіти, одруження, народження дитини тощо. Такі умови не можуть суперечити закону та моральним засадам суспільства.

Спадкодавець має право підпризначити спадкоємця, тобто укладаючи заповіт призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, або ж у разі відсутності умов, визначених у заповіті, про які йшлося вище.

Заповіт повинен бути складений письмово із зазначенням місця та часу його складання та має бути особисто підписаний заповідачем. Далі заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими особами, яким законом надано такі повноваження. Недотримання письмової форми заповіту та його непосвідчення має наслідком нікчемність такого правочину.

Заповіт викладається заповідачем власноручно або на його прохання може бути записаний нотаріусом за допомогою технічних засобів. Нотаріус має право ознайомитися зі змістом заповіту та вказати на недоліки, які можуть вплинути на його чинність, та необхідність їх усунення, упевнитись у справжності волі заповідача, аби запобігти виникненню спору у майбутньому.

Варто пам’ятати, що, якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням заповіт може підписати інша особа, при цьому робиться позначка про причини, через які спадкодавець не може зробити підпис власноруч. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.

Нотаріус, посадова особа, яка засвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості стосовно факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Важливо скласти заповіт таким чином, щоб в майбутньому не виникало різночитання та двоякого розуміння волі заповідача, що може ускладнити та затягнути процес спадкування. Тобто особливу увагу приділити саме змісту. Тлумачення заповіту може бути здійснено після відкриття спадщини самими спадкоємцями, а у разі спору тлумачення заповіту провадиться судом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування одержують спадкоємці за законом.

Разом з цим, законодавством України захищено права певної категорії осіб, які незалежно від наявності заповіту, мають право на обов’язкову частку в спадщині. До таких осіб належать: неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, котрі, незалежно від змісту заповіту, спадкують половину частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка). Зазначений перелік є вичерпний та додатковому розширенню не підлягає.

Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.

Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним.

Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.